Михайло Дзюба: «Оборонна війна ніколи не є гріхом, навіть коли йдеться про фізичне знищення ворога»

Фото: о.Михайло Дзюба

Те, що зараз відбувається в Україні нагадує описи війни ангелів і демонів. Не дивно, що священики змінюють ряси на військову форму і їдуть туди, де потрібні найбільше – в зону бойових дій. Про війну і її наслідки на духовному рівні ми розпитали отця Михайла Дзюбу , волонтера і капелана.

Що змусило священика в один час зняти рясу і вдягнути військову форму для поїздки в зону бойових дій? як це відбувалося?

Капеланія в новітній історії України відродилася на Майдані під час Революції Гідності. Коли на Донбасі почалася війна, багато моїх друзів пішли туди добровольцями відразу з Майдану. Хотілося їх якось підтримати. Бути з ними. І вони цього потребували. То є важне бути поруч з бійцями, які боронять Україну. Також їздив я в Дніпро до ранених воїнів. Молився там разом з ними…

Що плануєте ще зробити як капелан і волонтер?

Мої плани чіткі. Служити для наших бійців в час найбільшої потреби. Слухати їх, сповідати, розраджувати, допомагати їм чим можу. Привозити допомогу (продукти, засоби гігієни). Збираю книги для них, щоб вони могли відволіктися від жахів війни, бо інакше без важких наслідків для психіки не обійтися. Розумію, це не перекриває усіх проблем українського війська. Але їм приємна сама увага, адже це ознака нашого підтримки. Листи й малюнки від дітей, передачі від рідних і близьких, волонтерська підтримка – все це переконує наших бійців, що за їхніми плечима є надійний тил, що вони стоять не за безлику ідею, а за народ, який їм довіряє і їх підтримує.

16443228_1227607660609978_1390380254_n

Та попри таку підтримку часто наші хлопці по поверненню із зони АТО все одно потребують психологічної допомоги. Але – на жаль – досі в Україні з цим не налагоджено. Чи може священнослужитель допомогти подолати ПТСР військових?

Наші захисники потребують передусім тепла… Тепла людського серця і правди про те, що відбувається з нами у суспільстві. Священик в більшості випадків допомагає військовим, які повертаються з війни, але тільки в тому випадку, якщо він сам готовий говорити з ними і коли духівник має добру освіту. Церква може замінити психологічну допомогу, але добре було б, якби обидві ці інституції були до послуг військового із ПТСР. Підходи різні, але ціль одна. Наразі ми не бачимо волі керівників держави до створення якісної психологічної допомоги. А негативні наслідки вже є: депресії, пияцтво, приступи агресії і навіть суїцид серед військових. Час бити на сполох.

Часто військові, які повертаються в мирне життя, починають мучитися від докорів сумління, мовляв, нехай то були і вороги, але я в них стріляв, це все одно люди. Чи вважається гріхом вбивство під час оборони Батьківщини?

Оборонна війна ніколи не є гріхом, навіть коли йдеться про фізичне знищення ворога. Цього не достатньо для воїнів які мучать себе докорами сумління. Для них Церква пропонує духовно-психологічну реабілітацію перебуваючи на молитві у монастирі на ре колекціях (духовні роздуми, молитви, Сповідь та Причастя). Тема розкаяння в таких випадках є дуже тонкою, але перший аргумент на користь воїна – це те, що боронити своє життя і долю свого народу є обов’язком. Якщо думати глобально, то наслідки мирної здачі України принесли б в сотні разів більші жертви. Воїни повинні були зупинити ворога. Ми нікого не кликали на нашу землю і не зазіхали на сусідську. Тут все однозначно: правда за оборонцями.

16466953_1227607623943315_242399453_n

Розмову вела Наталка Сандецька

ДО ТЕМИ: