Поділитися публікацією:

Верховний Суд розглянув справу, в якій звільнений за згодою сторін працівник намагався відкликати свою заяву та визнати таким чином своє звільнення неправомірним, пише Бухгалтер.ua. І якщо в суді першої інстанції йому це вдалося, то ані апеляційний суд, ані Верховний Суд не погодився із його аргументами.

Верховний Суд у складі Касаційного цивільного суду в постанові від 31.08.2020 р. у справі № 359/5905/18 пояснює: якщо працівник вимагає достроково розірвати укладений з ним трудовий договір, а роботодавець не заперечує щодо припинення з цим працівником трудових відносин, тоді такий договір може бути припинено за угодою сторін згідно з п. 1 ч. 1 ст. 36 КЗпП. Необхідно зазначити, що законодавством не встановлено відповідного порядку чи строків припинення трудового договору за угодою сторін, у зв'язку з чим вони визначаються працівником і роботодавцем у кожному конкретному випадку.

Така підстава для звільнення застосовується у випадку взаємної згоди сторін трудового договору. Пропозиція (ініціатива) про припинення трудового договору може виходити як від працівника, так і від роботодавця.

Припинення трудового договору за п. 1 ч. 1 ст. 36 КЗпП не передбачає попередження про звільнення ні від працівника, ні від роботодавця. День закінчення роботи визначають сторони за взаємною згодою.

Пропозиція (ініціатива) і сама угода сторін про припинення трудового договору можуть бути викладені як в письмовій, так і в усній формі. Якщо працівник подає письмову заяву про припинення трудового договору, то в ній мають бути зазначені прохання звільнити його за угодою сторін і дата звільнення. Саме ж оформлення припинення трудового договору за угодою сторін має здійснюватися лише в письмовій формі. У наказі (розпорядженні) і трудовій книжці зазначають підставу звільнення за угодою сторін з посиланням на п. 1 ч. 1 ст. 36 КЗпП і раніше домовлена дата звільнення.

Таким чином, передбачена п. 1 ч. 1 ст. 36 КЗпП угода сторін є самостійною підставою припинення трудового договору. Вона відрізняється від розірвання трудового договору з ініціативи працівника та з ініціативи роботодавця тим, що в цьому разі потрібне спільне волевиявлення сторін, спрямоване на припинення трудових відносин в обумовлений строк і саме з цих підстав.

Отже, чинним законодавством не передбачено обов'язкової письмової форми угоди сторін про припинення трудового договору. Така угода була оформлена між сторонами шляхом подання позивачем заяви про звільнення за угодою сторін із зазначенням конкретної дати.

Розглядаючи позовні вимоги щодо оскарження наказу про припинення трудового договору за п. 1 ч. 1 ст. 36 КЗпП (за угодою сторін), суди повинні з'ясувати:

– чи дійсно існувала домовленість сторін про припинення трудового договору за взаємною згодою;

– чи було волевиявлення працівника на припинення трудового договору в момент видачі наказу про звільнення;

– чи не заявляв працівник про анулювання попередньої домовленості сторін щодо припинення договору за угодою сторін;

– чи була згода роботодавця на анулювання угоди сторін про припинення трудового договору.

Якщо роботодавець і працівник домовилися про певну дату припинення трудового договору, працівник не має права відкликати свою заяву про звільнення. Анулювати таку домовленість можна лише за взаємною згодою про це роботодавця і працівника.

Так, приписами КЗпП для роботодавця не передбачено обов'язок прийняття відкликання працівником своєї заяви про звільнення у випадку досягнення домовленості про звільнення за угодою сторін.


Поділитися публікацією:
Теги: