Ще не встигли прийти свята як скоро вони відійдуть. Як співається в коляді: «А той третій празник – Святе Водохреща». Хрещення Господнє — третє і завершальне велике свято різдвяно-новорічного циклу, яке в народі має назву Йордан, або Водохреща. Православні та греко-католицькі християни відзначають його 19 січня, тому воно збігається зі святом Богоявлення.
“Другого дня на сам Йордан говіють усі аж до водосьвятя на ріцї, у якій перерубують бовчьи — полонку, поставлять вад нею хрест із леду та уберуть смереками доокола. В той день ідуть усї, що лиш можуть, до церкви, а звідси ґазди з трійцями заженими на водосьвятє.
По скінченій церемонії церковній мачає сьвященик трійці, які єму ґазди подають, у сьвячену воду, цотім ґазди їх вдруге засьвічують, а ґаздинї та дівки начирають у глеки сьвяченої води, стараючись, аби набрати враз з водою і каміння, „бо від того будуть великі крижівки у капусті та такі тверді, йик камінє !” — Тото камінє кладуть лїтом на поле, де садять капусту; „она буде не лише дородна, але єї не оме ся нїчо*.
У тій воді умивають ся і старші Гуцули а особливо дівчата, промовляючи: „Водице орданице, умиваєш гори й долини, біле корінє, жовте камінє, умий і мене від всякого лиха, від устуд, від мержи, абим була така чиста, йик свйита Пречиста*.
Як по водосьвятю вертає сьвященик до церкви, стають дівки у бовтицях (на відданю) гуртом коло дверий і на виходних дверех, чіпають ся за фелон, бо „яка борше ухопить ся Фелона, тота борше віддасть ся, она буде сї за рік віводити (при виводі, як звісно, держить ся жінка епетрахіля); якій не вдало си цего зробити, тота ме ше ходити дівкою*” – Володимир Шухевич у праці «Гуцульщина» (1904).
Фото: Євген Гапич
